Я не любителька ужастиків, але мене зацікавив виключно постер. І я, чесно кажучи, не пожалкувала, бо це особливий фільм жахів із садистським відтінком, моторошними привидами і довічними планами помсти. Хоча, я переконана, що деяким глядачам сюжет може здатися занадто закривавленим. Творці цього фільму, очевидно, черпали натхнення з класичного роману ірландського письменника Оскара Уайльда «Портрет Доріана Грея».

Сюжет розповідає про сильну духом молоду таїландку Руджу, яка давно покинула рідну країну. Вона – мати-одиначка, яка живе за кордоном і сама виховує свою доньку Рейчел. На перший погляд може здатися, що в їхній маленькій сім’ї панує повна гармонія, однак насправді це не так. Руджа зіткнулася з фінансовими проблемами через дегенеративне захворювання очей Рейчел. Дівчинка сліпне просто на очах, і якщо не вжити необхідних заходів, та й то негайно, вона невдовзі може повністю втратити свій зір.

Тим часом Руджа отримує несподіваний дзвінок із Таїланду, у якому їй повідомляють про смерть її рідного батька. У супроводі Рейчел Руджа повертається на місце, де вона народилася, щоб оцінити вартість сімейного маєтку. Під час цієї подорожі жінка зустрічає Вічая, торговця мистецтвом і давнього друга сім’ї, який повідомляє їй, що її батько перед смертю продав багато цінних творів мистецтва, за винятком двох відомих картин, які тепер знаходяться у її власності. Окрім того, Вічай знайшов покупця, який готовий заплатити мільйони за ці картини, якщо їх відреставрують. Руджа бачить у цьому шанс вилікувати Рейчел і хапається за цю ідею, як за рятівну соломинку.

Вона наймає майстра з ремонту предметів мистецтва Тіма, який пропонує за помірну ціну відреставрувати ці шедеври мистецтва. Поки Тім працює над картинами, Руджа починає відкривати дивовижні таємниці своєї родини. Чим більше вона заглиблюється в історію своєї сім’ї, тим більш напруженим стає сюжет хоррора. Окрім того, що Руджа має справу з паранормальними явищами сьогодення, вона дізнається тривожні одкровення про приховану жорстокість її батька до їхньої родини в минулому. Дуже вдале використання відображень, тіней і фільтрів не тільки створює тривожну атмосферу у фільмі, а й приковує всю увагу до екрану, від якого не можна відірватися.

По мірі розвитку історії все виявиться не так, як здається на перший погляд. Цей фільм зачарує тих, хто шукає захопливу надприродну таємницю. Ті, хто прагне подивитися моторошний надприродний трилер, вам неодмінно сподобається.

Цей фільм варто подивитися тільки через одну назву. Він представляє собою яскраву, захопливу історію кохання, приправлену діловим сюжетом, що дозволяє драмі уникнути казковості. Кінострічка виглядає цілком реалістично і достойно, і для поціновувачів романтичних фільмів саме те, що треба.

Роль головної героїні виконує Келлі Джейкл – талановита красуня, яка на свої 34 роки здається 20-річною. Її героїня Лія – типова кар’єристка, яку відправляють на Гаваї на роботу в супроводі її колеги. Однак із самого початку стає очевидним, що вони грають нечесну гру, коли намагаються зробити пропозиції щодо майна, яке не можна продати компанії. Їхній бос на самому початку уже обговорював їхній брехливий підхід. Зрештою, правда невдовзі буде розкрита, що призведе до важкого зізнання Лії, коли продавець дізнається справжнього покупця. Це змушує Лію подивитися на свою кар’єру з іншого боку. Її життя проходить десь повз неї, поки вона зосереджена на роботі, де їй доводиться танцювати під дудку свого боса і займатися, хоч і незначними, а махінаціями.

До речі, це почуття притаманне багатьом успішним людям, які зробили кар’єру, а потім озираються назад і розуміють, що був і зовсім інший шлях у їхньому житті, зовсім не пов’язаний з гонитвою за посадами і грошима. Десь такі думки призводять до того, що під час свого перебування Лія починає брати неофіційні уроки хула у місцевого смаглявого гавайця Ікайки, який працює в готелі. Його грає Седрік Джонатан, і це ім’я мені незнайоме. Хула – древній язичницький танець, який супроводжують співом, його вважають одним з визначних пам’яток Гаваїв. Колись хулу був виключно ритуальним танцем, його виконували на різних релігійних святах і церемоніях, при цьому будь-яка помилка виконавця під час танцю вважалася поганим знаком. Зараз хула стала однією з туристичних розваг, тому вона так сильно захопила Лію.

Окрім того, Лія стала свідком приголомшливих заходів сонця, яскравих кольорів, жвавих людей, прекрасних пляжів і багатих звичаїв, відвідала церемоніальні майданчики хула на території острова під час походу північним узбережжям. А це – чудова нагода для глядачів поринути не просто у зворушливу історію, а дізнатися про гавайські звичаї та традиції, зокрема й щодо хули.

Єдиний недолік фільму, як на мене, – недопрацьовані діалоги персонажів. Деякі з них здаються незв’язаними та незграбними, ніби обрубаним на пів слові. А так, дивіться і насолоджуйтеся неймовірною історією почуттів, які зароджуються на наших очах.

Одразу скажу, що якогось глибокого сенсу у цьому фільмі не варто очікувати, а так, для того, щоб розбавити вечір і весело провести час, дуже навіть непоганий фільм. Хто з нас не прагне тиші і спокою в цьому шалено гамірному житті? Головний герой – смішний псих-самітник Уілл якраз один з таких людей. Він занадто тривожний інтроверт, який хоче досягти багато чого в житті, але не знає, як це зробити, з огляду на свої проблеми з психікою. До речі, це дуже реалістичний персонаж, як на мене. Прямо списаний з певного типажу людей.

Роль Уілла грає неперевершений комік Джон Рей. У найкращі моменти він втілює у своєму персонажі різні суперечливі тривоги, нагадуючи людину, яка не любить встрявати у конфлікти і вагається щодо будь-якого питання, що хоча б трохи викликає в нього сумніви. Він ідеально вписується в цей особливий стиль комедії, сповнений карколомних жартів про зарозумілих артистів чи вкрадених сценаріїв фільмів. Однак цього разу все йде не по плану Уілла, бо йому, м’яко кажучи, набридло бути тихонею і мямлею.

Уілл у пасивній манері створює хаос, який настає, коли він, нарешті, вирішує постояти за себе і примусити свого сусіда Влада надати йому повну тишу. В результаті вирішенні непорозуміння Уілл випадково вбиває Влада. І хоча це стається не зумисно, але відповідальності ж ніхто не відміняв. До цього Уілл працював як звуковий мікшер для Скотті – безхребетного працівника студії звукозапису, який постійно неправильно тлумачить, що таке рок-н-рол. Скотті готовий на все заради нервового і пихатого музиканта Калеба Бенга Янсена, який вживає наркотики. Свою краплю у чаші нетерпіння Уілла додали і постійні зустрічі з розпатланим бездомним чоловіком Оггі, який постійно вимагає у головного героя безкоштовний круасан.

Ну, і, можна сказати, що після першого вбивства Уілл входить у смак. По мірі того, як з вини Уілла збільшується кількість випадкових трупів в цій історії, він, нарешті, отримує ковтки довгоочікуваної тиші і спокою. Однак сюжет тут не головний. Головною причиною, через яку я рекомендую до перегляду цей фільм, є чудова гра Джона Рея, який зображує прямолінійного чоловіка, що тут-таки відсахується або відступає, коли до нього звертається більшість людей. Хімія Рея з його колегами просто неймовірна і викликає бажання пройти цей шлях з Уіллом, хоча б щоб побачити, куди, зрештою, приведуть його повороти сюжету. Цей фільм точно вам припаде до смаку, якщо ви любите розумні і творчі концепції, що лежать в основі жартів.

Батьківство завжди неймовірно складний період у житті людей, які вирішили завести дітей. Воно наповнене безсонними ночами і постійною зміною підгузків. Проте деякі люди від природи мають навички, необхідні для догляду з дітьми, тоді як інші ніколи не уявляли собі таку відповідальність. Цей фільм про те, як заядлий холостяк, який завжди жив самотнім життям, раптом змушений піклуватися про іще чиєсь життя.

Це смішна і водночас дуже зворушлива драма, яка змусила мене навіть пустити сльозу. У фільмі розповідається про безтурботного молодого чоловіка Вала, який страждає від зобов’язань, які несподівано змінили його життя. Вал стає єдиним опікуном дівчинки, яку залишила йому колишня коханка. Вал зіграв харизматичний актор Джеральд Наполес. Він працює таксистом і завжди був зосереджений виключно на своїй роботі та особистих задоволеннях. Однак усе змінюється, коли його колишня Джулі раптом ні з сього ні з того залишає дитину на задньому сидінні його таксі. Пригнічений і не знаючи нічогісінько про виховання, Вал намагається впоратися зі своїми новими обов’язками. І це справді викликає безліч емоцій і сміху.

Однак з часом Вал вчиться сприймати свою роль батька, звичайно не без допомоги своїх друзів і сусіда, які дуже підтримують його. Разом вони долають страх і огиду перед зміною підгузків, труднощі нічних годувань і нескінченних ігор. Далі фільм стає ще більше захопливим, бо, зближуючись зі своєю дочкою, Вал усвідомлює, що бути батьком – це більше, ніж просто задовольняти основні потреби дитини. У фільмі чудово зображено ефект, який безумовна любов може мати на людину, надихаючи Вала відмовитися від своєї егоцентричної поведінки і поставити на перше місце благополуччя своєї дочки.

Режисер вміло використовує комедійні елементи, створюючи моменти сміху навіть у найскладніших ситуаціях. Спочатку тягар батьківства здається Валу непосильним, але спільне проведення часу з дочкою дару йому багато приємних і безтурботних моментів протягом усього фільму. Згодом Вал відчуває смак батьківства, вміло перетворюючись із безтурботного холостяка у відданого батька. Як мама дитини, я скажу, що комедія реалістично передає труднощі батьківства, а також торкається найпотаємніших струн серця. Особливо тоді, коли, здавалося, що емоційний зв’язок Вала з його дочкою у же встановлено, а хімія між акторами просто неймовірна, і попереду їх чекає щасливе життя. І тут раптом з нізвідки з’являється та сама Джулі, яка хоче забрати свою дочку. Я дуже рада, що подивилася цей фільм, вам теж рекомендую до перегляду.

Цей трилер просто неймовірний, я дивилася із захопленням, особливо блискучу гру Антоніо Бандераса, хоча я не є його запеклою фанаткою. Він грає Михаїла Телліні, приватного детектива, якого найняли, щоб вивести на чисту воду чиюсь зрадливу дружину. І от він заходить у бар у Дубліні, Ірландія, з цією місією – стежити за своїм обїєктом, але незабаром його увагу привертає хтось інший – це Кессі Холт у виконанні Еліс Ів, красива, але п’яна. Вона неохоче випиває з групою сумнівних чоловіків. Вони дивляться на неї з голодом, коли вона приймає їхні напої, але відкидає їхні натяки усамітнитися. Кессі впевнено попереджає їх, що вони нічого від неї не отримають. Михаїла все більше дратує їхня присутність, тому він облишає свою місію і виходить з бару, щоб простежити за Кессі і не дозволити їй стати жертвою покидьків.

Однак, незважаючи на те, що Михаїл швидко втручається, негідники швидко виявляють, що Кессі більш ніж здатна захистити себе, вона володіє прийомами самооборони. Після допомоги у сварці Михаїл дорікає Кессі за її нетверезий стан, при цьому визнаючи, що алкоголь може діяти як знеболювальне. Він задається питанням про життя, яке вона веде. Сам Михаїл через п’ять років об’єднується з давнім другом і колегою з Інтерполу Рорі МакМегоном, який зараз працює інспектором поліції Ірландії. Разом вони обговорюють заплутану справу про вбивство, і Кессі повинна дати підказки у розгадуванні загадок. Михаїл стає її відданим другом і стежить за її тверезістю, надаючи підтримку.

Михаїл також навчив її володінню вогнепальною зброєю та бойовим мистецтвам, знаючи про небезпеку такої професії і необхідність бути готовою до будь-якої ситуації. Його передбачення виявляється точним, оскільки Кессі протистоїть безжальному вбивці, який має жахливе минуле. Крім того, травматичний досвід розбещення Кессі в дитинстві підживив її стійкість у протистоянні кривдникам, вона стала жертвою п’яниці, що пробрався до неї додому. Все так чудово починалося для Кессі, і здається, що її життя починає налагоджуватися, але потім несподіваний поворот подій шокує мене – Михаїла убивають.

Еліс Ів чудово грає, демонструючи Кессі як стійку жінку, яка відмовляється стати жертвою. Її попередження буйним відвідувачам бару поширюється на всіх, хто підійде до неї зі злим наміром. Михаїл, який бував у бувальцях і бачив чимало у своєму житті, в захваті від її рішучості та стійкості. Вона ніколи не захитається перед лихом, але очевидно, що вона все ще бореться з внутрішнім неспокоєм. Справді, Кессі – ідеальна головна героїня для мене, вона сама як ціла армія, яка володіє непохитною силою, хоч її й переслідують травматичні події, які сформували її як особистість. Рекомендую до перегляду.

Дуже милий мультфільм для найменших глядачів, віку максимум дошкільного. У центрі сюжету – сім’я диких качок, які живуть на озері постійно і нікуди не відлітають на зиму. Тато Мек полюбляє розповідати дітям різні страшилки, аргументуючи це тим, що таким чином він хоче уберегти їх від небезпеки. Його дружина Пем не розділяє його думки, вірячи в те, що її діти і без того достатньо розумні, щоб не втрапити в якусь халепу. У Мека і Пем двоє чудових дітлахів – старший синок-підліток Дакс і молодша донечка Гвен. Дакс дуже допитливий, а Гвен кмітлива.

Усі вони живуть у мирі і злагоді, проте лише до того часу, поки на їхньому озері не приземляється зграя чужих качок. Ці екзотичні птахи дуже відрізняються від їхнього роду, до того ж ні Мек, ні Пем ніколи не бачили подібних качок. І поки вони роздумують над тим, як їм підпливти до незнайомців, щоб познайомитися з ними, Дакс і Гвен випереджають їх і швидко встановлюють з гостями контакт. Окрім того, Дакс знайомиться з чарівною дівчиною-качечкою Кім, і вона розповідає йому, що їхня зграя мігрує зі свого постійного місця проживання на Ямайку. А там – дивовижа на дивовижі. Чого варта лиш блискуча лагуна, в якій світиться вода.

Ця розповідь настільки захоплює Пем, Дакса і Гвен, що вони готові вирушити прямо зараз у вирій з екзотичними качками. Вони навіть офіційне запрошення від вожака зграї отримали. Однак їх спиняє обережний і розсудливий Мек. Коли ж гості відлітають, а діти і дружина переконують його відправитися на Ямайку разом з ними, Мек, зрештою, здається. Із собою вони також прихоплюють свого підстаркуватого дядю Сема. Так починається незвична подорож звичайної родини качок.

На своєму шляху вони зустрінуть чудернацьку чаплю, яка була б проти поживитися ними, кровожерливу рибу та інших тварин. Найбільше мені сподобалися їхні пригоди в місті. Місто живе своїми законами, місто шалене і дуже відрізняється від розміреного життя на озері, до якого родина качок звикла. У місті Мек і його сімейство зустрічає ненажерливих голубів, які хочуть відібрати у дяді Семі сандвіч, який він знайшов. Голуби змальовані у вигляді мафії, їхній лідер – головний мафіозі Чмоша, дуже грізний і смішний. Він ненавидить качок за те, що їх усі люблять і завжди годують у парку, а голубів усі проганяють. Але згодом виявляється, що у Чмоші теж чутливе і добре серце, і він неодмінно запропонує свою допомогу родині качок, які збилися з дороги.

Думала, подивлюся з дитиною декілька хвилин, але мультфільм затягнув мене, і я вже не могла відірватися до самого завершення. Єдина проблема з озвучкою, яку часто перебиває занадто голосна музика.

Чудернацький психологічний трилер із загадкою убивства. Трохи повільний, як на мене, але загалом цікавий. У ньому йдеться про Мері, молоду жінку нетрадиційної орієнтації. Проблеми з батьками, стрес на роботі, неприйняття сім’єю її лесбійських нахилів призвели до того, що їй знадобився психолог. Ну і він виписує їй кінську дозу препаратів, які тільки погіршують ситуацію.

Одного разу Мері здається, що вона збиває на мосту підлітка, хоча насправді це не так, і нікого там не було. Після цього випадку вона не може спати, бо щойно заплющить очі, як бачить кошмари, пов’язані з цим хлопцем. Тим часом турботливий брат Джо з усіх сил намагається допомогти. І от його друг радить йому відвести Мері до лікаря нетрадиційної медицини. Там Мері знайомиться з доктором Сайрусом – чоловіком похилого віку, щиро віруючим у Бога. Перше, що робить Сайрус, так це те, що він просить Мері відмовитися від усіх пігулок і припинити відвідувати психіатра. Вони працюють на городі і в саду, багато бесідують, проводять давні ритуали во ім’я Господа, схожі на вигнання нечистої сили, але не зовсім те, сеанси гіпнозу і ще багато чого.

Мері значно легшає, і це відзначають її батьки і друзі. Так триває доти, поки Саурус не вирішує показати їй свій сімейний альбом. У ньому Мері помічає фотографію підлітка, якого, як вона вважає, збила її машина. У відчаї вона розповідає цю історію Сайрусу. Насправді ж усе не так, як думає Мері. Десять років тому син Сайруса зізнався батькові в тому, що він гей. Набожний Сайрус не зміг прийняти такого одкровення, після чого хлопець покінчив життя самогубством на тому-таки мосту. Але душа його до цього часу не мала спокою, бо батько так і не вибачив йому, приймаючи це за найбільший гріх.

Мері ж, сама того не відаючи, стала медіумом між померлим підлітком і реальним світом. Крім цього, вона бачила у своїх снах і інших покійників, як загинули або на мосту, або неподалік нього. Але ці кошмари були спрямовані на те, щоб нагадати Мері виключно про цього підлітка. Не витримавши таких подій, Сайрус також закінчує життя самогубством, але Мері все ще продовжує приходити до нього і спілкуватися з ним. Нарешті, Сайрус вибачив собі і возз’єднався зі своїм сином, а Мері отримала бажаний спокій.

Загалом мені сподобався фільм, він про те, що не завжди те, що ми бачимо, відбувається насправді, часто це просто ілюзії. З акторів найбільше сподобався Періс Ділан у ролі люблячого брата Мері Джо. Трилер для легкого проведення часу, це не типовий фільм жахів, привиди тут існують з іншою метою.

Коли я вперше потрапила до Індії, то мене шокував один факт. Індуси дуже люблять свою країну і дуже пишаються своєю національністю, але вони дозволяють собі засмічувати Індію. На вулицях знайти сміттєвий бак або урну просто нереально, тому всі відходи індуси кидають прямо собі під ноги. І тут-таки у мене постало ще одне питання – як така велика за кількістю нація ще досі не потонула у власному смітті?

Тривалий час я не могла знайти відповіді на свої питання, аж поки одного разу мене не просвітив гід. Виявляється, що, незважаючи на 21 століття, життя індусів підпорядковане кастам, з яких вони походять. Так от, люди з найнижчої касти, або касти недоторканних, вважаються брудними, і це виключно їхній обов’язок підмітати вулиці, мити туалети і чистити каналізацію. Людина, яка торкнеться до таких людей, теж вважатиметься брудною. Недоторканні, як правило, живуть на вулицях у сяких-таких палатках, зроблених нашвидкуруч, і знають своє місце.

Цей зворушливий фільм – саме про таких людей, точніше, про хлопчика Гутлі із цієї касти, який хоче навчатися. Але проблема в тому, що державну школу закрили, а у приватну школу його не приймають згідно з правилами. До того ж навчання у приватній школі коштує 3 тисячі рупій в рік, а це для представника нижчої касти величезні гроші, зважаючи, що за прочистку однієї каналізації йому платять всього 15 рупій. До слова, 3 тисячі рупій – це приблизно 35 доларів. Гутлі і справді дуже здібний і допитливий хлопчик, він слухає уроки, зазираючи у класи з вікон школи.

Директор школи Харішанкар спочатку проганяє його з території навчального закладу, а потім переймається прагненням Гутлі до знань і вирішує допомогти йому. У цьому хлопчику Харішанкар бачить себе малого. Він походить з вищої касти і завжди мріяв стати космонавтом, але батьки не дозволили йому реалізувати цю мрію, натомість зв’язки зробити його спочатку вчителем, а потім і директором школи. Вступаючи за Гутлі і допомагаючи його сім’ї, Харішанкар дуже ризикує нарватися на неприємність партійних лідерів, які тримають усе під контролем у цьому регіоні.

Ще є історія Ладду, близького друга Гутлі. Його прозвали так через те, що він обожнює їсти ладду – традиційні індійські ласощі. Він також походить з касти недоторканних, але не прагне навчатися, а хоче допомагати своєму татові чистити каналізацію, щоб заробити грошей для сім’ї. Його життя обривається дуже раптово і трагічно.

Як на мене, цікавенний фільм про культуру і традиції країни, які кардинально відрізняються від світу, в якому ми живемо.

Фільм просто бомба, перша серія – найбільш шокуюча, це справжній фільм моторошних жахів, який я колись бачила, через те, що в міні-серіалі використані документальні кадри.

Історія стосується молодих американців Деніз Хаскинс і Аарона Куїнна, які нещодавно почали зустрічатися. Між тим, Аарон продовжував спілкуватися зі своєю колишньою Андреа. Одного разу вночі Деніз викрадають прямо зі спальні Ааарона, накачавши наркотиками їх обох. Коли Ааарон просинається, то усвідомлює, що минуло вже 6 годин. Він негайно звертається в поліцію, але там йому ніхто не вірить. Навіть більше, Аарона з усіх сил намагаються зломити і змусити зізнатися тому, що це він убив Деніз. А коли розслідування доходить до ФБР і його примушують пройти детектор брехні, то на результати навіть ніхто не звертає уваги.

Друга серія присвячена Деніз. У 12 років вона вперше пережила зґвалтування, у 19 років – друге, а у 29 її викрали і знову зґвалтували, причому зловмисники весь час тримали її із зав’язаними очима, і вона не бачила їхні обличчя. Згодом вияснилося, що вони помилилися, бо мали викрасти колишню наречену Аарона Андреа, а натомість їм до рук потрапила Деніз. 2 доби незнайомець утримував її із зав’язаними очима. Він зізнався, що колишній військовий і що зараз працює на організацію, яка викрадає людей. А потім Деніз відпустили, просто висадили з машини біля батьківського дому, пригрозивши оприлюднити відео зґвалтування, якщо вона заявить у поліцію.

Після цього для Деніз і Аарона почалося справжнє пекло. Поліція і журналісти звинуватили їх у підлій брехні, нібито вони самі інсценізували цю драму, щоб привернути до себе увагу. З тих пір молоді люди не могли знайти собі спокою і місця для життя. Здавалося, що у великій країні немає жодної людини, яка вірила б їм. Деніз і Аарона врятував щасливий випадок, який і вернув їм репутацію добропорядних громадян. У сусідньому штаті було зафіксоване проникнення в будинок з метою зґвалтування. Почерк був один і той самий, усе вказувало на одного злочинця, який допустив грубу помилку – коли тікав з дому, він забув свій телефон. Ним виявився Меттью Мюллер, колишній військовий і адвокат, який був позбавлений ліцензії.

Меттью Мюллер страждав посттравматичним стресовим розладом і міг легко змінювати свою особистість з жорстокої на люблячу і турботливу. В результаті він був засуджений на 40 років позбавлення волі, але так і не зізнався, навіщо хотів викрасти Андреа. Причому його спільники до цього часу залишаються на свободі.

Цей фільм представляє собою цікавий погляд на події Другої світової війни. Але це не воєнна драма, а швидше психологічна. Сюжет дуже простий – загін мобілізованих угорських солдатів у складі нацистської армії прибув на окуповану територію Радянського Союзу для боротьби з партизанами. Якщо ви чекаєте перестрілок і кривавих протистоянь, тоді вам точно не сюди, тут таких подій дуже мало. Події у драмі розгортаються з точки зору угорського офіцера Іштвана Шеметки.

Коли переглядала цей фільм, мені згадалася розповідь моєї бабусі. Вона була 1926 року народження, тому на час Другої світової добре усвідомлювала, що відбувається. Наприкінці 1941 року село, де мешкала моя бабуся, було окуповане фашистами. Власне, і окуповувати не було чого, бо на той час у селі лишитися тільки жінки, діти, старі і немічні. Жодного чоловіка на все село – всіх забрали на фронт. Як згодом вияснилося, в селі стояв полк угорців, а ще пізніше місцеві побачили в них простих сільських хлопців, мобілізованих Гітлером в обов’язковому порядку після окупації Угорщини. Ці військові не мали жодного стосунку до нацистської ідеології, вони не було зомбовані теорією про переваги арійської раси. Ці військові дуже допомагали місцевим – носили воду, рубали дрова, ділилися своїми пайками. Саме завдяки цим військовим моя бабуся не була відправлена в Німеччину як остарбайтер. А коли вони покидали село, то залишили на згадку подарунки – годинники, портсигари, запальнички абощо. Ці подарунки місцеві зберегли до цього часу – я бачила на власні очі – як німе нагадування про неоднозначність війни. А фашистів – ненавиділи всією душею. Якщо хтось робив у селі щось несусвітнє, його називали «фашистом».

Так от, цей фільм – саме така історія. Війна розлучила Іштвана Шеметку з його сім’єю – дружиною і сином. Тому заміть того, щоб займатися своєю улюбленою фотографією, зараз він змушений топтати болота російської глибинки в боротьбі з партизанами. А він, Іштван, зовсім не хоче цієї боротьби, він не хоче нікого вбивати, а хоче мирного життя і лишити захоплених селюків і їхніх дітей у мирі і спокої. Він той, хто приносить полоненим води, і той, хто всіма силами хоче уникнути зіткнення з партизанами в лісі, які видають себе за дроворубів. Іштвана можуть вважати боягузом, але він чесний із самим собою і знає, чого він вартий.

Драма заглиблюється у психіку цього внутрішньо зломленого вояки. Фільм глибокий, важкий, похмурий і не для всіх, не кожен зрозуміє те, що коїться в душі і у свідомості головного героя. Іще сподобалося те, що, передаючи події очима воїна Вермахту, режисер ніяк не має наміру вибілити дії нацистів на окупованих територіях.

Моя дитина, коли побачила яскравий постер цього мультфільму, то дуже хотіла подивитися, тому я теж приєдналася до перегляду. Історія і справді цікава, повчальна і сповнена оптимізму.

Сюжет розповідає про метеликів виду Монарх. Жили-були вони собі в лісі цілою колонією – різного віку, різної статі і різної вдачі. І от ні з сього ні з того вирішили метелики мігрувати в Мексику, а це – ні мало, ні багато – п’ять тисяч кілометрів. Причини такого рішення, звісно, в дитячому мультфільмі не обговорюються. Але здолати таку відстань, звісно, можуть не всі. Як от наш головний герой – метелик-підліток Патрік, у якого одне крило ще цілком не сформувалося, тому воно менше за друге.

Патрік походить з поважної родини – його тато героїчно загинув під час попередньої міграції, обороняючи колонію метеликів від голодних птахів, при цьому метелику вдалося вибити око одному з птахів. Мама Патріка – права рука королеви, але навіть це не вплинуло на рішення лишити хлопця на їхньому постійному місці поживання через його ваду з крилами. Це дуже засмутило Патріка, але йому на допомогу прийшов найкращий друг Мартін. У Мартіна свої проблеми – через затримку у розвитку він так і не став метеликом, а й досі лишається гусінню, хоча у всіх його однолітків уже сталися метаморфози. Але навіть цей факт не зміг зламати цього життєлюба, він навіть устиг закохатися в чарівну дівчину-метелика. Мартін вірить, що одного дня він перетвориться на найкрасивішого метелика, тому підбадьорює і свого друга Патріка.

І от одного разу цим парубкам приходить в голову чудернацька ідея – залізти у повітряний човен, в якому мали перевозити їжу для зграї метеликів, і непоміченими вирушити в Мексику разом з усіма. Вони так і зробили. Однак дівчина-метелик Дженніфер, яка впряглася в цей човен, одразу відчула, що з ним щось не так, він значно поважчав. Під час перевірки було виявлено двох шибеників, але було вже пізно, вони були далеченько від свого дому. Тому королева дозволила парубкам подорожувати з ними за умови, що Дженніфер погодиться везти човен і далі.

Сама Дженніфер – тендітна дівчина-підліток, але вона хотіла довести всім, що вона сильна, а ще – що вона не боїться висоти, хоча насправді це не так. На цьому шляху їм зустрінуться ті самі птахи, які рік чекали на тому самому місці, щоб помститися за шкоду, завдану метеликом їхньому ватажку. А ще – мегаполіс з усіма його небезпеками, водоспад і шторм.

Ну і насамкінець хотіла сказати про найбільший, як на мене, недолік цього мультфільму. Обличчя метеликів створені за принципом людських, але вони блакитного, синього чи фіолетового кольору, ніби аватари. І це вибило мене з рівноваги. Я не зрозуміла цього задуму, але це тільки спотворило їх.

Вирішила подивитися цей серіал, коли побачила, що в головній ролі – Джeмpe Бaйceль, одна з моїх найулюбленіших актрис. Джeмpe дуже талановита, а її гра просто заворожує. У цьому серіалі вона грає роль сироти Інжили, яка виросла під опікою своєї тиранічної тітки, яка швидше її ворог, ніж близька родичка.

У дитячому віці Інжила прийшла на роботу у маєток багачів разом з тіткою. Насправді, у ролі іграшки для їхньої дочки Наз. З тих пір дівчата не розлучалися, стосунки у них дуже складні: володарка – жертва, а краще сказати яскравий прояв стокгольмського синдрому, коли обоє з них дуже прив’язані одна до одної і не можуть розірвати це коло. Інжила на зубок знає, що полюбляє Наз, а що вона ненавидить, вона не подруга і більше ніж служанка. Інжила – чутлива рабиня з великим серцем, яка виконує свою роботу з радістю. З другого боку, коли хтось з багачів хоче зігнати на ній злість, то у Наз прокидається інстинкт власниці, і вона з усіх сил захищає служницю.

У дитинстві в їхньому маєтку часто гостював зі своєю сім’єю бос діда Наз. І його онук – на кілька років старший Мете – подружився з дівчатами. Власна Наз вступила з ним у стосунки у віці 12-ти років. З тих пір вони не розлучалися, а їхні сім’ї планували одружити їх. Але насправді Мете до вподоби була тиха і спокійна Інжила. Минали роки, сім’я відправила Мете навчатися за кордон, і він лишився там працювати. У Мене і Наз було багато тимчасових партнерів, але вони знали, що одного дня вони одружаться. Через багато років сім’я натиснула на Мете, щоб він створив, нарешті, сім’ю. І зараз він вертається з Лондона, щоб зробити Наз пропозицію руки і серця. Насправді ж він потрапляє у вир сімейних інтриг, бо все спланувала його тітка, яка хоче, щоб дід якнайшвидше передав сімейну компанію Мете.

Але випадково на шляху Мете з’являється Інжила. Звісно, він не пам’ятає її, тому вона представляється як Мерджан. Інжила з самого дитинства була закохана в Мете, але не проявляла ознак уваги, боячись гніву ревнивої Наз. І от тепер вона наважується на рішучий крок – зробити Мете своїм першим чоловіком, щоб потім назавжди піти з його життя. Але доля вирішила інакше, і їхні шляхи перетнуться ще не раз.

Загалом дуже цікавий серіал, дивлюся із задоволенням. Серії не затягнуті, хоча проблеми багачів часто викликають у мене конфуз. Таке враження, що вони всі психічно хворі і одержимі лише своїм іміджем і збагаченням. Рекомендую до перегляду любителям мелодрам.

У мене сьогодні просто був інсайт, коли побачила, що країна виробництва фільму – Нігерія. Напевно, через те, що у нас упереджене ставлення щодо африканських країн, але я спеціально зайшла і погуглила щодо Нігерії. Виявляється, країна живе за рахунок покладів нафти, а їхня кіноіндустрія, яку нігерійці гордо назвали Ноллівудом, за аналогією до Голлівуду, на високому рівні, і цей фільм – яскраве тому підтвердження.

До сьогодні у мене не було досвіду перегляду нігерійських, чи краще сказати – ноллівудских фільмів, але ця стрічка цілком достойна, і буде цікавою не лише темношкірим мешканцям планети Земля. Події розпочинаються в 1953 році. У центрі сюжету – молодий нігерієць Тімі, якому пощастило навчатися в Кембриджі, де він був кращим з кращих студентів, спортсменів і взагалі геніальним науковцем. Також Тімі став першим темношкірим пастором англіканської церкви, одружився в британською красунею Бріджит, яку зустрів в університеті і зумів заробити багато грошей.

Але Тімі тягло на батьківщину, тому через деякий час він разом з Бріджит і їхньою маленькою донечкою повернулися в Нігерію. Тут, у рідному селі, Тімі зайнявся облаштуванням церкви. Його справи йшли добре, але тільки до того часу, поки його життєвий шлях не перетнувся з бандитом, який іменував себе Вогняним Малюком через те, що любив усе палити. Цей злочинець разом зі своєю бандою влаштовував криваві бійні у довколишніх селах, тому місцеві жителі боялися їх. Одного разу, коли Вогняного Малюка схопили, він постав перед судом, але ніхто не наважився свідчити проти нього. І тоді Тімі вирішив взяти цю місію на себе. Він не знав, що цей бандит діє від імені колоністів, які не хотіли втрачати свого впливу на цій території Нігерії. Суд був теж у руках колоністів, томі одразу ж виправдав Вогняного Малюка.

Опинившись на волі, злочинець вирішив помститися Тімі. Його банда схопила Бріджит і маленьку дочку, облила бензином і спалила на очах у Тімі. Дев’ять днів пастор лежав нерухомо на місці кривавого злочину, а коли прийшов до тями, то зробив те, на що Бог не наважився, – він убив Вогняного Малюка. З тих пір Тімі більше не міг бути пастором, він відрікся від Бога і своєї релігії, він більше не міг вірити в того, хто за його добрий вчинок допустив убивство його сім’ї. Тімі жив відлюдьком і майже не контактував з людьми. Всі справи за нього вирішував управитель і його слуга. Так минуло 35 років. Але одного разу на порозі його дому з’являється молодий хлопець Елайджа, який дізнався, що Тімі шукає прислугу і готовий поборотися за це місце.